Великодедеркальська громада
Шумський район, Тернопільська область

Історичні хроніки села Великі Дедеркали

   Село, центр сільської ради, якій підпорядковані села Вовківці й Малі Дедеркали. До села приєднано хутір Обори. Розташоване на берегах річки Куми ( права протока Вілії, басейн Горині, сточище Прип’яті), за 14 км від районного центру та 10 км від найближчої залізничної станції Лепесівка. Через село проліг автошлях Тернопіль – Шумськ. Географічні координати : 50001 пн.ш.260 07 сх.д. Територія – 3,05 кв.км.  Дворів-460. Населення – 1072 (2020 р.).

    Поблизу села виявлено археологічні пам’ятки двох поселень черняхівської культури. Перша письмова згадка про Дедеркали – 1545 р., згідно з актами Кременецького замку як володіння шляхтичів Дедеркало-Волконських. Тоді селом володіли Сидір, Дашко та Нестор Дедерки й Андрій Волковський. Від прізвища трьох братів, очевидно, і походить назва села.

    1583 р. власником частини  села став Сенюта Ляховецький, а в першій половині 18 ст. село відійшло до Коллонтаїв-Вишпольських.

    Жителі Великих Дедеркал брали участь у Національно-визвольній революції українського народу 1648-1676 рр.

    1735 р. А.Вишпольський спорудив костел із монастирем, 1760 р. М.Прейс та його дружина Тереза побудували кам’яний костел на честь святого Хреста і монастир (нині- храм св. Миколая Чудотворця, переданий громаді УПЦ КП).        


У 1760 р. Міхаіл де Гротіус  Прейс з дружиною Терезою побудували кам'яний костел на честь Воздвиження Святого Хрес­та та замкнутий блок келій з італійським двориком, будинок настоятеля і господарські будівлі (комору, конюшню, криницю). У 1772 р. навколо комплексу виростають камяні мури з кутовими вежами і пишними брамами. Вздовж монастирського муру були посаджені липові алеї, а на території монастиря був закладений фруктовий сад з квітниками.



      1772 р. в селі споруджено католицький монастир, оточений кам’яним муром і вежами.

     Після ІІІ поділу Речі Посполитої 1795 р. Великі Дедеркали належали до Кременецького повіту, стали центром волості. У другій половині 19 ст. у селі діяли водяний млин, крупорушка, олійня, три ремісничі майстерні, кілька невеликих торгових закладів.

     Від 1871 р. працювало однокласне училище, перетворене наприкінці 19 ст. на двокласне( діяло до 1919 р.). 1893 р. до Дедеркал  переведено з Острога учительську семінарію (під час Першої світової війни її евакуювали до міста Бахмача на Чернігівщині). До 1900 р. у її стінах було підготовлено 197 вчителів для народних шкіл. З 1904 по 1913 рр. Предмети графічного циклу у цьому закладі викладав випускник Петербурзької академії Мистецтв Андроник Лазарчук. В цей же період (1912 рік закінчення)  у семінарії навчався Степан Іванович Турик – український фольклорист, філолог, збирач перлин усної пісенної народної творчості, педагог, засновник першої школи у селі Шкроботівка.

 В 1887 р. Дедеркальський чоловічий монастир втратив свою чинність і був ліквідований. Подальша доля костелу та монастиря складалась не вельми добре: до 1920 р. це православний храм, після входження до складу Польщі -  знову католицький костел, з 1940 р. у монастирських стінах розмістились райком КП (б) У, райвідділи НКВС і НКВД. Пізніше у 1976 р. тут було розміщено лікувально-трудовий профілакторій. І лише у 2000 р. монастирський храм було повністю передано у власність сільській громаді УПЦ КП.

   1911 р. Великі  Дедеркали  були центром волості, тут діяла пошта, фельдшерський пункт, три крамниці, в т.ч. горілчана,  мешкало 468 жителів.

   Улітку 1915 р. село перебувало у фронтовій зоні, зазнало великих руйнувань.

   Протягом 1917-1920 рр. військові частини Армії УНР під проводом Олексія Алмазова і Марка Безручка вели поблизу  села  бої з більшовиками.

  У 1919 р. село стало одним із центрів повстання селян проти польської окупації. Однак повстання було придушене, Великі Дедеркали увійшли до складу Другої Речі Посполитої і стали центром гміни та місцем розквартирування в монастирських приміщеннях польського батальйону прикордонної охорони(КОП). На околицях села діяв Лановецько - Ямпільський партизанський загін ; він у 1924 р. спалив панський маєток на  х.Обори.

  Від вересня 1939 р. село - під радянською владою, яка почала переслідування членів ОУН і національно-  свідомої  української молоді. 17 вересня територія села ввійшла до складу УРСР.  У жовтні 1940 року був створений Великодедеркальський район Тернопільської області.

  Великі Дедеркали мали статус районного центру (жовтень 1940-грудень 1961рр., згодом увійшли в Шумський район. У цей час функціонували промкомбінат, хлібопекарня, електростанція, цегельно-черепичний завод; діяли лікарня, школа,кінотеатр, 2 дошкільних заклади.

    Від липня 1941 р. до 2 березня 1944 р. село під німецькою окупацією; нацисти знищили127 осіб, 180 жителів вивезли на примусові роботи до Німеччини. 

   З 20 серпня 1941 року після окупації території гітлерівськими військами село було приєднане до генерального округу «Волинь» рейхскомісаріату «Україна» у складі Третього рейху.

  Після початку німецько-радянської війни почала діяти Великодедеркальська районна українська поліція. Її організував член ОУН(б) Григорій Кравчук. Діяльність цього підрозділу поширювалася на 20 територіальних громад. Григорій Кравчук  залишився на посту очільника поліцаїв і після об’єднання з Катербурзьким  районом, отримавши пост надкоменданта. У березні 1943 р. він перейшов в УПА. В 1941-1942рр. начальником районної управи служив Матвій Коцюк із с. Матвіївці, а його заступником- Олімп Юхновський. У квітні 1943- березні  1944 рр. співробітниками районної поліції були поляки Марцін  Мисловський і Францішек  Митковський.

    Під час трагічних подій Другої світової війни село Великі Дедеркали з округою опинилось у центрі національно-визвольних змагань. Село мало статус райцентру (жовтень 1940 р. — грудень 1961 р.), потім увійшло до Шумського району.

   Після проведеної реорганізації і укрупнення районів з грудня 1962 р. Великодедеркальський район був ліквідований, і Дедеркали, як і довколишні села , увійшли спочатку у склад Кременецького, а потім Шумського району Тернопільської області УРСР. З грудня 1991 року це територія суверенної України.


   У національно-визвольній боротьбі ОУН і УПА взяли  участь 48 уродженців села, серед них:

  • Іван Бегеба (1901 р. н.),
  • Сава Дмитрук (1910–1945),
  • Павло Карп’юк (1922 р. н.),
  • Іван Киричук (1921 р. н.),
  • Леонтій Крутенюк (1923–1945),
  • Андрон Маєвський (1920–1944),
  • Василь Мусійчук (1922– 1944),
  • Семен Петрук (1922–1944),
  • Іван (1918–1946) та Степан (1924–1945) Слободенюки,
  • Іван Тикальський (1920–1943),
  • Гнат Шарак (1922–1945).

    Репресовано 17 сільських родин. Із мобілізованих на фронти німецько- радянської війни 23 чоловіки загинули, 4 пропали безвісти.

   Влітку 1945 р. у Великих Дедеркалах примусово створено сільськогосподарську артіль . Колгосп організовано 1947 р. Навесні 1950 р. на базі господарств сіл Вовківці і Великі Дедеркали створено колгосп. Нині діє фермерське господарство «Добробут» Олександра Кравчука.

      Є церква Святого Вознесіння(1935 р.), храм Миколая Чудотворця(УПЦ КП), Дім молитви ЄХБ (1995р.).

      Споруджено пам’ятник полеглим у німецько- радянській війні воїнам- односельцям; насипана братська могила воїнам Червоної армії (1963 р.), встановлено пам’ятник.

      Діють загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, дитячий садок, дитяча музична школа, Будинок культури, бібліотека, відділення зв’язку, районна лікарня, ФАП, територіальний центр обслуговування пенсіонерів, торгові заклади, ТОВ»Агрохім».
 


Пам‘ятки:

  • церква Святого Вознесіння,
  • церква Миколая Чудотворця,
  • дім молитви ЄХБ (1995).
  • пам’ятник полеглим у німецько-радянській війні воїнам-односельцям;
  • братська могила воїнам Червоної армії (1963).                               

                                             Великі Дедеркали. Церква Вознесіння Господнього ХVIII ст.


У Великих Дедеркалах народилися:

  • учасниця національно-визвольних змагань Ніна Андрущенко (псевдо “Синичка”; 1919–2008),
  • лікар, літераторка Алла Ващенко (1961 р. н.),
  • музикант, композитор Юрій Гелетюк (1943 р. н.),
  • педагог, заслужений вчитель України Людмила Калуш (1963 р. н.),
  • польський просвітитель, філософ, публіцист, політичний, державний і релігійний діяч Гуґо Коллонтай (псевд. – Штумберґ; 1750–1812),
  • польський військовик, політичний діяч Рафаїл Коллонтай (до 1750–1833),
  • лікар, учений Святослав Костів (1978 р. н.),
  • вчений у галузях медичної інформатики та кібернетики, системного аналізу і теорії оптимальних рішень Василь Марценюк (1971 р. н.),
  • діяч ОУН і УПА Федір Матвійчук (псевда “Гук”, “Морозенко”; 1918–1944),
  • працівник культури, літератор, громадська діячка Людмила Мількевич (з дому – Штольберт; 1948 р. н.),
  • педагог, музикант Надія Мозгова (1953 р. н.),
  • польський живописець Філіп Павловський (1800–19 ст.),
  • лікар, літератор, спортсмен, тренер Адіслав Штольберт (1953 р. н.).

У Великих Дедеркалах жили, вчились і працювали:

  • художник Андроник Лазарчук (1870–1934),
  • етнограф і педагог Степан Турик (1893–1982),
  • письменниця і громадсько-політична діячка Ганна Костів-Гуска (1947 р. н.),
  • вчені-медики, громадські діячі Леонід Ковальчук (1948–2014), Любомир Білик (1953 р. н.),
  • літератори Олена Ходюк (1972 р. н.), Жанна Кондратюк (1981 р. н.), Віталій Митрога (1983 р. н.),
  • політв’язень, поет, публіцист і громадський діяч Григорій Баран (Радошівський, 1930–2013).

Обори

Хутір, приєднаний до с. Великі Дедеркали, відомий, ще з 19ст. На початку 20 ст. тут був маєток Чесновського, який 1919 р. розгромили  партизани  Лановецько- Ямпільського загону. Але остаточно хутір занепав, коли після 1935 року і після Другої світової війни на Оборах  функціонували МТС. Нині на місці хутора – лікарня.

Із Оборами пов’язані діяльність науковців- медиків та громадських діячів:

Леоніда Ковальчука (1948-2014), заслуженого лікаря України Любомира Білика (1953р.н).