Сплата податку за нерухомість іноземною юрособою-нерезидентом власником об’єктів нерухомості
Підпунктом 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) визначено, що платниками податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об’єктів житлової та/або нежитлової нерухомості (їх часток).
Згідно з підпунктами «а» і «б» п. п. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 ПКУ для цілей оподаткування нерезидентами вважаються іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України; дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» представництво іноземного суб’єкта господарської діяльності – установа або особа, яка представляє інтереси іноземного суб’єкта господарської діяльності в Україні і має на це належним чином оформлені відповідні повноваження.
Згідно з ст. 95 Цивільного кодексу України представництво є відокремленим підрозділом головної компанії – нерезидента і не є юридичною особою.
Процедури взяття на облік іноземних юридичних осіб – нерезидентів визначені Порядком обліку платників податків і зборів, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588 із змінами та доповненнями (далі – Порядок №1588), відповідно до розд. ІІ якого, в залежності від обраного варіанту реєстрації, на обліку в контролюючому органі, як платник податків перебувають, зокрема:
- іноземні дипломатичні представництва та консульські установи, представництва міжнародних організацій в Україні (далі – дипломатична місія), у разі взяття їх на облік згідно з п. 4.9 розд. IV Порядку № 1588;
- нерезиденти, у разі взяття їх на облік відповідно до п. 4.4 розд. IV Порядку №1588 (крім дипломатичних місій);
- постійні представництва нерезидентів на території України, у разі взяття їх на облік згідно з п. 5.5 розд. V Порядку №1588.
При цьому, абзацом третім п. п. 1 п. 3.4 розд. ІІІ Порядку №1588 встановлено, що нерезиденти (іноземні юридичні компанії, організації), які придбавають нерухоме майно або отримують майнові права на таке майно в Україні, зобов’язані стати на облік у контролюючих органах (до придбання нерухомого майна або отримання майнових прав на таке майно в Україні) до контролюючого органу за місцезнаходженням нерухомого майна.
База оподаткування об’єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно виходячи з загальної площі кожного окремого об’єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об’єкт.
Щодо новоствореного (нововведеного) об’єкта житлової та/або нежитлової нерухомості декларація з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, юридичною особою – платником подається протягом 30 календарних днів з дня виникнення права власності на такий об’єкт, а податок сплачується починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об’єкт.
Разом з тим, права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Таким чином, якщо у власності іноземної юридичної особи – нерезидента перебувають об’єкти житлової та/або нежитлової нерухомості (їх частки), то податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачується такою особою:
- самостійно, при цьому, до придбання нерухомого майна або отримання майнових прав на таке майно в Україні, він зобов’язаний стати на облік до контролюючого органу за місцезнаходженням нерухомого майна;
- через представництво (постійне представництво) нерезидента, яке перебуває на обліку в контролюючих органах в залежності від обраного способу державної реєстрації (акредитації, легалізації).
Підписуйтесь на Telegram-канал Державної податкової служби України https://t.me/tax_gov_ua
Спілкуйся з Податковою службою дистанційно за допомогою сервісу «InfoTAX»
Земельні ділянки, за які треба платити юридичній особі-платнику єдиного податку земельний податок
Відповідно до п. 292 прим. 1.1 ст. 292 прим. 1 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) об’єктом оподаткування для платників єдиного податку четвертої групи є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.
Платники єдиного податку звільняються від обов’язку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема, з податку на майно в частині земельного податку за земельні ділянки, що використовуються платниками єдиного податку четвертої групи для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
Згідно з частиною першою ст. 22 Земельного кодексу України (далі – ЗКУ) землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.
До земель сільськогосподарського призначення належать:
а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги);
б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо) (частина друга ст. 22 ЗКУ).
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, сільськогосподарським підприємствам для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (п. «б» частини третьої ст. 22 ЗКУ).
Частинами другою та четвертою ст. 59 ЗКУ, зокрема, визначено, що юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.
Юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб.
Отже, юридичні особи – платники єдиного податку четвертої групи, які є власниками/користувачами земель сільськогосподарського призначення та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), звільняються від сплати земельного податку за земельні ділянки, що використовуються такими платниками для ведення сільськогосподарського товаровиробництва.
За інші земельні ділянки, в тому числі за земельні ділянки сільськогосподарського призначення, що не використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва, юридичні особи – платники єдиного податку четвертої групи сплачують земельний податок на загальних підставах.
Підписуйтесь на Telegram-канал Державної податкової служби України https://t.me/tax_gov_ua
Спілкуйся з Податковою службою дистанційно за допомогою сервісу «InfoTAX»
Адміністративна відповідальність при порушенні законодавства з РРО
Згідно з п. 111.1 ст. 111 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), за порушення законів з питань оподаткування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, застосовуються такі види юридичної відповідальності як, зокрема, фінансова, адміністративна.
Основним нормативно-правовим актом, що регулює розрахункові операції, є Закон України від 06 липня 1995 року №265/95-ВР «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» із змінами та доповненнями (далі – Закон №265), який є спеціальним законом. Дія Закону №265 поширюється на усіх суб’єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб’єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Порядок проведення розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг визначено розд. II Закону №265.
При цьому, розд. V Закону №265 передбачена відповідальність за порушення вимог Закону № 265. Так, у разі встановлення в ході перевірки факту: проведення розрахункових операцій з використанням реєстраторів розрахункових операцій (далі – РРО), програмних РРО (далі – ПРРО) або розрахункових книжок (далі – РК) на неповну суму вартості проданих товарів (наданих послуг); непроведення розрахункових операцій через РРО та/або ПРРО з фіскальним режимом роботи; невидача (в паперовому вигляді та/або електронній формі) відповідного розрахункового документа, що підтверджує виконання розрахункової операції, або проведення її без використання РК на окремому господарському об’єкті такого суб’єкта господарювання, до суб’єктів господарювання застосовується відповідальність у вигляді фінансових санкцій у розмірах, визначених п. 1 ст. 17 Закону №265.
Разом з цим, ст. 26 Закону №265 передбачено, що посадові особи та працівники торгівлі, громадського харчування та сфери послуг притягуються до адміністративної відповідальності.
Відповідно до ст. 1551 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) порушення встановленого законом порядку проведення розрахунків у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, – тягне за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють розрахункові операції, від двох до п’яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за такі ж порушення, – тягне за собою накладення штрафу на осіб, які здійснюють розрахункові операції, від п’яти до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до КУпАП підвідомчі суду (судді) (частина перша ст. 38 КУпАП).
Справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, ст. 1551 КУпАП розглядають судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів відповідно до ст. 221 КУпАП.
Отже, у разі застосування контролюючим органом до суб’єкта господарювання фінансових санкцій, визначених п. 1 ст. 17 Закону №265, особи, які здійснюють розрахункові операції і посадові особи такого суб’єкта господарювання притягуються до адміністративної відповідальності, згідно з ст. 1551 КУпАП.
Підписуйтесь на Telegram-канал Державної податкової служби України https://t.me/tax_gov_ua
Спілкуйся з Податковою службою дистанційно за допомогою сервісу «InfoTAX»
Платники Тернопільщини розрахувалися з податковими боргами – бюджет отримав 19,8 млн гривень
Упродовж першого кварталу 2021 року 289 юридичних осіб, які допустили податковий борг на початок року, зменшили його на 19,8 млн гривень. Зокрема, 161 суб’єкт господарювання виплатив повністю податкову заборгованість, перерахувавши 10,3 млн грн платежів.
За рахунок погашення податкового боргу цьогоріч упродовж січня-березня до зведеного бюджету надійшло 10,6 млн гривень. При цьому державний бюджет отримав 4,8 млн гривень.
Таких результатів вдалося досягти завдяки комплексу вжитих заходів задля зменшення податкового боргу. Зокрема, у першому кварталі 2021 року фахівці податкової служби області подали до суду 12 звернень щодо надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок стягнення готівкових (безготівкових) коштів на суму податкового боргу 2,8 млн гривень. Органи правосуддя задовольнили 12 таких звернень на суму 4 млн гривень. Щодо стягнення активів фізичних осіб через органи державної виконавчої служби, то до суду направлено 33 позовів на суму податкового боргу 1,6 млн гривень.
Від реалізації безхазяйного майна до зведеного бюджету надійшло 78,1 тис. гривень. Зокрема, держбюджет отримав 31,4 тис. грн, а надходження до місцевих бюджетів склали 46,7 тис. гривень.